“Люди Януковича віджали бізнес, батько повісився”

 До Майдану охороняв покинуті заводи. Тримав у руках пневмат. А на Майдані охороняв Будинок профспілок і барикади. Були лише коктейлі Молотова, говорить 48-річний Петро Кудрявцев із села Багринівці ­Літинського району на Вінниччині.

До Революції гідності Петро Григорович був членом Партії регіонів.

 Після побиття студентів на Майдані прийшов в офіс партії, вирвав своє фото з посвідчення та швирнув його на стіл. Усі заніміли. В очі сказав: "Бандитський режим не збираюся терпіти. Заяву напишете замість мене, а я пішов", каже Петро. Мав знайомого "свободівця". Збирався на Київ. Я поїхав із ними.

Петро Кудрявцев вистояв увесь Майдан. Пише книжку про ті події.

 Маю з півтисячі світлин. Зібрав безліч людських історій, продовжує. Наприклад, приїхав 18-річний хлопчина. У нього повісився батько, бо люди Януковича віджали бізнес на автозапчастинах. Його сім'єю піднімали ще з 1990 років.

Під час наступу Кудрявцев отримав поранення ноги від світло-­шумової гранати.

 З хлопцями пішли на штурм Жовтневого палацу, згадує. По нас стріляли, але ми вчасно сховалися за грубими ясенами. Щитом прикривалися. Ми оточили Жовтневий палац. Як щит для "беркутівців" там стояли молоді курсанти внутрішніх військ Дніпра. Інші відсиджувалися в підвалі палацу. Хтось із майданівців закричав підпалити їх. Ми відігнали всіх радикальних людей. Вони ж могли закидати підвал коктейлями. І люди згоріли б живцем.

Тих хлопців вивели до сцени. Люди оскаженіли. Били палицями, залізними прутами, булавами по чому тільки бачили. До нас вигукували, ніби ми запроданці, чого їх охороняємо. Пропонували забити їх. Досі той жах перед очима. Один курсант підняв руки: "Дядьку, ви нас розстріляєте?" Я відказав йому: "Хлопче, разом ще батьківщину захищатимемо. Не дуркуй і опусти руки".

Петро Кудрявцев реставрує ма­шини радянських виробників, перепродує їх. Збирає гроші на видання книги.

 Тим, хто не був на Майдані, важко пояснити, чому туди пішли й що з того маємо, каже Петро. Історія йде по колу. Ми повернулися в 1918 рік. Люди думають не головою, а шлунком. Не можуть усвідомити, нам дано шанс стати вільними.

Говорять, якби на Майдані не заварили каші, то війни не було б. А я би все одно пішов на Майдан, знаючи, що буде війна і злидні. Та які там злидні? Є кусок хліба, не голий, не босий, телевізори і пральні машини в кожній хаті. Плачуться, що ходять у секонд-хенді. Хочуть у шубах ходити та їздити на мерседесах під час війни. Коли кажу так, люди мовчать. Голови опускають і йдуть.

"Жінка доньку не захотіла. Забрав її собі"

Після Майдану Петро Кудрявцев увійшов в обласну народну самооборону. Став волонтером, возив гуманітарну допомогу в зону АТО.

 Створили пункти збору. Майже все літо 2014 року возили необхідне в штаб батальйону "Айдар" у Старобільську на Луганщині, каже Петро. У серпні бачимо сєпари наступають. А наше озброєння відводять у тил, бо такий приказ. Зрозуміли, країну зливають. Вирішили залишитися на війні. Прослужив вісім місяців у "Правому секторі", батальйоні "Київська Русь". Вернувся після розмови з донькою.

Аллі 23 роки, офіцер. Не знала, що я на війні. Побачила мене по телевізорі. Якраз служив в Станиці Луганській. Я став брехати. Бо могла б покинути службу і приїхати до мене. Попросила не включати дурня. А їхати додому й доглядати бабусю на костилях.

Всякими правдами-неправдами витягнула мене з війни. Піддався їй. Аллу з чотирьох місяців виглядів. Жінка її не захотіла. Забрав доньку собі. Коли дитина виросла, чути не хотіла про матір.

You may also like...